1. Національні рухи рф VS «Хороші рускі». На прикладі закордонних заходів російської опозиції
Різниця у поглядах на майбутнє території рф після уходу в якийсь спосіб від влади путіна між «російською ліберальною опозицією», яка наразі сама є фрагментованою, та етнічними рухами залишається достатньо глибокою. Незважаючи на те, що припущення про можливість фрагментації та навіть розвалу росії лунають у таборі «ліберальної опозиції», реального обговорення цієї проблематики не відбувається. Прикладом може стати ситуація, яка склалася під час 3-ї Антивоєнної конференції «Форуму свободної росії», що відбувалася 30 листопада – 1 грудня у Вільнюсі (Литва), коли теза про розпад росії від російських же учасників, в особі, наприклад, Леоніда Невзліна не отримує розвитку та не викликає дискусії, проходячи фоном. При цьому слова українського учасника конференції народного депутата Олега Дунди про необхідність подумати про розпад росії як про один із основних сценаріїв викликають обурення. Взагалі, російсько-українська війна у цьому середовищі сприймається як можливість скористатися перемогою України для падіння режиму путіна та «транзиту влади» у рф.
Натомість Форум вільних народів росії, на своєму 4 зібранні, яке відбуватиметься 08-11 грудня у Гельсинборзі (Швеція), пропонує розглянути рекомендації до «Плану реконструкції держав постросійського простору». Тобто сміливо запускає конструкт «постросійський простір», чого усіляко намагаються уникнути представники «хороших рускіх» рухів у закордонній російській опозиції. Слід зазначити, що у складі Форуму вільних народів росії також присутні особи із рф, які навряд чи можуть всерйоз бути прибічниками ідеї дезінтеграції росії, але у цьому середовищі дискусія принаймні триває та навіть є мейнстрімом.
2. ІДЕЛЬ-УРАЛ
На тлі продовження «СВО», очевидним стає важливість для російської влади збереження контролю над регіонами Ідель-Уралу задля підтримки війни проти України та можливості продовження використання ресурсів цих суб’єктів. З цією метою активно використовується заохочення місцевих еліт та, водночас, їх пов’язування з Кремлем спільною відповідальністю.
Прикладом може стати нагородження Голови Всесвітнього Конгресу Курултаю башкир Юлдаша Юсупова заступником секретаря РНБ рф, колишнім президентом країни-терориста Дмітрієм Мєдвєдєвим. Приводом стала організація благодійної допомоги учасникам загарбницької війни проти України. Зокрема, доставка гуманітарного вантажу пораненим в Україні російським військовим у шпиталі у рамках акції «Йөрәк йылыһы - Тепло сердец». Слід зазначити, що у башкирському самостійницькому русі це розцінюється негативно: «Вот так, коллаборант, растрачивается имущество собственного народа на нужды его оккупанта и оправдывающий гибель сынов собственного народа в его интересах получает награду за верную службу ему».
3. СИБІР ТА ДАЛЕКИЙ СХІД
Достатньо важливою подією у Якутії є суд над місцевим активістом Анатолієм Ноговіциним за протест проти війни в Україні. Незважаючи на те, що Ноговіцин позиціонується, у першу чергу, як політик (керівник місцевого відділення партії «Яблоко») та антивоєнний активіст, через що і зазнав переслідувань (позиція дійсно є чіткою: «Я прошу задать себе вопрос: готовы ли вы отправить своих родных и близких на эту бойню, которая нужна лишь одному человеку? Человек, который обиделся на украинцев за то, что они не пожелали стать крепостными, как мы»), процес очікувано набув яскравого регіонального та етнічного забарвлення з присмаком антиколоніального дискурсу. Хід процесу та інформація від самого антивоєнного активіста, яка відтепер з’являється у пресі, дозволяє зробити висновки як щодо характеру відносин рф з Саха (Якутією), так і щодо особливостей у цьому регіоні, саме у контексті якутської ментальності у сприйнятті війни.
Зокрема Ноговіцин говорить про жахливі наслідки від мобілізації для північних районів Якутії, де в деяких поселеннях мобілізовано величезну кількість чоловіків, саме у тих регіонах, де дуже багато залежить від фізичної праці, що призведе до злиденності. Він говорить, що простежується зв’язок між кількістю мобілізованих та рівнем правової грамотності. Так, влада шантажувала людей із віддалених поселень тим, що неявка на мобілізацію автоматично призведе до тюремного терміну у 15 років. Більше того, Ноговіцин говорить про те, що мобілізацією влада рф здійснює геноцид малих народів Сибіру та Далекого Сходу: «Получается, что истребляют малые народы. Да, может быть, неумышленно, но по факту получается так. То, что делают власти, можно назвать геноцидом. За весь Дальний Восток говорить не могу, но я думаю, это происходит потому, что у нас здесь нет правозащитных организаций, которые могли бы дать разъяснения». Порівнюючи ситуацію з Дагестаном, де відбувалися масові протести проти мобілізації, Ноговіцин водночас стверджує, що є відмінність Дагестану та Республіки Саха у плані ставлення до військової служби, оскільки, мовляв, на Кавказі служба за контрактом була питанням престижу, що дещо менше притаманне якутам.
4. ПІВНІЧНИЙ КАВКАЗ ТА ЧЕЧНЯ
Переслідування істориків, які наразі відбуваються у Дагестані та в інших регіонах Північного Кавказу є наочною ілюстрацією стану речей у гуманітарній сфері Північного Кавказу та диктату російських силовиків у регіоні. 30 листопада відбувся обшук у відомого історика Хаджи-Мурада Доного (аварця за походженням). Наступного дня він повідомив, що в нього були вилучені комп’ютер, телефон, флешки, книги та робочі папери. При чому обшук проводили силовики з іншого регіону. Дії завершилися допитом у відділі, де його розпитували про участь у міжнародних наукових конференціях. Перед цим 11 листопада, російські силовики вдалися до подібних дій в іншій, західній частині Північного Кавказу (Кабардино-Балкарії), де провели обшуки у Інституті гуманітарних досліджень Кабардино-Балкарського Центру РАН у докторів філологічних наук Алхасова та Хакуашевої, кандидатів історичних наук Тазієва и Алоєва.
Болючою темою для керівництва рф є проблема визнання геноциду адигів-кабардинців-черкесів, здійсненого російською імперією у дев’ятнадцятому столітті. Деякі з перерахованих науковців були, принаймні, дотичні до неї. Щодо Хаджи-Мурада Доного, то його проблеми почалися у липні поточного року з доносу «Асоціації ветеранів сил спеціального призначення», які написали «скаргу» голові Дагестану генералу МВС Сергію Мелікову. Вони звинуватили Доного у націоналізмі, героїзації нацизму та «стандартному наборі» гріхів. Серед переліку звинувачень є такі, які для сучасної рф виглядають абсурдно і навіть пікантно. Зокрема інформація про поїздки Доного у 90-ті роки до непідконтрольної тоді Москві Ічкерії. З огляду на те, що тодішні противники Москви продовжують службу у силових органах рф, ба більше, займають виключні позиції у російському апараті насилля, а російський призначенець у регіоні Рамзан Кадиров теж спадковий виходець із числа сепаратистів, але став найвідданішим «піхотинцем Путіна» і навіть іноді розглядається як його наступник, то таке звинувачення могла б сприйматися як бажання «підірвати підмурки режиму» якби у рф дійсно діяли за логікою.
Хаджи-Мурад Доного критично сприймає російський варіант історії Кавказу, тож, істинна причина переслідувань (з літа він звільнений з роботи у музеї та позбавлений можливості викладати) є цілком прозорою. Наближені спостерігачі описують ситуацію як «федеральний тренд з переслідування вчених». У звязку з тим, що: «результаты их исследований не вписываются в "правильное" описание локальной истории и динамики социальных и культурных процессов. В случае Дагестана это особенно наглядно, так как интерес к трудам Доного и других местных историков вырос на фоне свежих попыток фальсификации истории региона (кейсы с фильмом "Аманат", попытка христианизации прошлого Дербента и пр.)». Є думка, що подібні дії, навпаки, призведуть до радикалізації населення, особливо молоді, яке буде позбавлено можливостей публічної дискусії та альтернативного погляду на локальну історію, внаслідок чого піде до ісламістського підпілля.
Kommentare