top of page
Фото автораUnited Ukraine

Майбутнє Росії: демократизація чи розпад? - Петро Олещук


Досвід розпаду Російської Імперії або СРСР показує, що марно намагатися зупинити деякі історичні процеси. Краще усвідомлювати їхні наслідки та готуватися до вирішення можливих проблем. Про це у своїй статті для The Gaze пише Петро Олещук, експерт аналітичного центру "Об'єднана Україна". З текстом статті можна ознайомитися нижче.


Питання про те, що чекатиме Російську Федерацію після завершення правління чинного президента Володимира Путіна, дуже бурхливо обговорюється у всьому світі, що обумовлено перетворенням російської влади на один з найбільш одіозних режимів сучасного світу. Водночас, ні для кого не є секретом, що тривалий час цей самий режим задовольняв багатьох геополітичних гравців, оскільки вирішував декілька задач. По-перше, тримав Російську Федерацію у стані відносного спокою та стабільності, що особливо відчувалося на тлі хаосу за часів правління попередника Путіна – Бориса Єльцина. По-друге, забезпечував стабільне постачання нафти, газу та інших потрібних сировинних ресурсів на світові ринки. За це тривалий час еліти провідних демократичних держав світу воліли закривати очі на порушення прав людини на території самої Росії, відсутність демократії та реальної свободи слова, зрештою, на акти військової агресії проти України та Грузії.


Повномасштабне вторгнення російської армії до України зробило неможливим подальше закривання очей на злочини Кремля, що виразилося, зокрема, у ордері Міжнародного кримінального суду у Гаазі на арешт російського президента. Враховуючи усі злочини, Путіна більше не можуть визнавати як якогось партнера для відносин. Але це посилює актуальність питання про те, що чекатиме Росію після Путіна. Очевидно, що як би Путін не позбувся влади (через природну смерть або у результаті повалення), це питання колись досить скоро постане.


«Путінізм без Путіна»


Чи може існувати режим, заснований Путіним, без його особистого правління? Питання не просте, оскільки, на відміну від ідеологізованого радянського тоталітаризму, режим Путіна дуже персональний. У ньому немає нічого ідеологічного – лише набір пропагандистських тез, потрібних для укріплення влади. За таких умов, коли пропаганда роками повторювала про виключність ролі Путіна для Росії, буде дуже важко знайти спадкоємця, який би повною мірою втілив у собі усі необхідні риси. Тим більше, що після Путіна, скоріше за все, влада опиниться у руках його найближчих соратників, які самі підбиралися роками згідно до критеріїв нехаризматичності, невиразності, нецікавості.


Теоретично, після завершення правління самого Путіна заснований ним режим може функціонувати і далі, спираючись на свої базові ресурси: машину пропаганди, репресивний апарат та глибинні зв’язки всередині еліт. Але так, очевидно, буде не вічно, адже все одно кризові явища у суспільстві будуть посилюватися, і з ними буде треба якось боротися, а без вождя робити це буде значно складніше.


Висока імовірність того, що «путінська еліта» без самого Путіна може забажати відновити відносини з цивілізованим світом у той або інший спосіб, запустивши низку перетворень у внутрішній та зовнішній політиці, але тут може бути для них серйозний ризик, оскільки ситуація може рухатися у тому ж ключі, що і за часів Перебудови у СРСР. Тоді режим спробував пом’якшити обмеження у середині держави, але це призвело до досить швидкого розпаду самого режиму.


Можливість демократизації


На цьому тлі численні російські опозиціонери-емігранти з нетерпінням чекають на завершення правління Путіна як шанс для самих себе спробувати змінити ситуацію та позмагатися за владу. Загалом, сценарій, що після гіпотетичного усунення від влади Путіна там можуть розпочатися руйнівні для режиму процеси, цілком реальний.


Хоча виникає запитання, наскільки ці процеси можна буде вважати «демократизацією», навіть якщо відбудеться амністія політичних в’язнів, допуск широкого кола осіб до виборів і навіть поява нинішніх опозиціонерів у парламенті. Російський режим цілком може піти на певні зміни, аби зберегти себе, і ці зміни не обов’язково мають бути досить глибокими. Зрештою, у самій Росії подібні процеси проходили уже у 90-ті роки минулого сторіччя.


Говорити про демократизацію будь-якого суспільства можна лише тоді, коли там будуть утверджені відповідні демократичні інститути. І просто оголошення «амністій» та «вільних виборів» для цього замало. Тим більше, що будь-які навіть перші кроки на шляху реальної демократизації можуть нести у собі нові проблеми.


Розпад як альтернатива трансформації


Розпад Росії теж досить обговорюваний сценарій у сучасному світі. Аргументи прихильників та противників того, що Росія має розпастися, відомі давно. Дехто стверджує, що Росія – імперія, а тому має розвалитися, дехто ж заперечує, що нинішня Росія є досить цілісною в територіальному та етнічному плані, а тому розпадатися їй особливо немає на що.


Але у контексті гіпотетичних змін у режимі це питання може постати з іншого боку. Адже режим Путіна так успішно тримав владу ще і тому, що мав досить специфічні відносини з регіональними елітами. Зокрема, тут можна згадати про відносини між центром та Чечнею, де встановився власний авторитарний режим на чолі з Рамзаном Кадировим. Останній має повну автономію у своїх рішеннях, навіть має власну армію, але висловлює лояльність по відношенню до центру. За це він може мати повну самостійність у всьому. Навіть у сфері законодавства, адже федеральні закони часто не діють у Чечні, що демонструвалося неодноразово.


На прикладі Кадирова зрозуміло, що Російська Федерація Путіна – це не просто авторитарний режим, але досить складне утворення, що має багато ступенів. Зрозуміло, що автономія Кадирова можлива за умов, якщо у Москві буде такий самий авторитарний режим, який так само зневажає законом. Режим, який претендує на демократичність, не зможе співіснувати з Кадировим. Значить, вимальовується цілком виразна схема постпутінського сепаратизму. Не стільки за незалежність – скільки за збереження наявного зараз стану справ. І це лише один з моментів.


Відповідно, результати завершення правління Путіна у Росії можуть бути різними, і передбачити їх повністю неможливо, але досвід розпаду Російської Імперії або СРСР показує, що марно намагатися зупинити деякі історичні процеси. Краще усвідомлювати їхні наслідки та готуватися до вирішення можливих проблем.


Джерело: "The Gaze"


12 переглядів0 коментарів

Comments


bottom of page