Червневий саміт НАТО у Гаазі: момент істини

При укладенні мирних договорів Україна має зберегти право на приєднання до НАТО та вибір безпекових партнерів. Про це пише Ігор Попов, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. Ця версія публікації є перекладом українською мовою.

Відносини України з НАТО є одним із принципових питань у багатосторонньому дипломатичному діалозі щодо досягнення миру в Україні. У зв’язку з цим важливим сигналом стане те, яку саме формулу щодо України буде вписано у фінальне комюніке саміту в Гаазі.

Київ ще 4 квітня, під час візиту міністра закордонних справ Андрія Сибіги, чітко сформулював пропозицію: Альянс має підтвердити незворотність курсу на членство та зафіксувати, що це рішення не може стати предметом переговорів із Кремлем. «Якщо ми отримаємо хоч натяк на паузу, Москва сприйме це як запрошення до чергової ескалації», — наголосив міністр, і його аргумент був почутий. 

Публічно це вже відображено в риториці лідерів. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте заявив, що шлях України вийшов за рамки попередніх інструментів, таких як MAP, і тепер рухається за політичною логікою незворотності. Державний секретар США Марко Рубіо додав, що будь‑яке інше рішення було б дипломатичним подарунком Путіну. Настрій, відверто кажучи, безпрецедентний: у Брюсселі вперше немає дискусії «чи», є дискусія «як» і «коли».

Як вибудувана нормативна рамка співпраці

Щоб зрозуміти, чому Україна сьогодні ближча до НАТО, ніж більшість східноєвропейських держав на момент їх приєднання, достатньо поглянути на еволюцію документів. Хартія про особливе партнерство 1997 року задала перший політичний каркас; Доповнення 2009‑го прив’язало Київ до проміжних стандартів, а рішення Вільнюського саміту 2023 р. перетворило Комісію на Раду Україна‑НАТО, підвищивши рівень контактів до рівних за столом. Саме тоді союзники зафіксували, що Україні більше не потрібна MAP— класична дорожня карта для претендентів, — адже вона уже виконує діючу Адаптовану річну національну програму (аРНП). 

Цей документ є головним інструментом вимірювання прогресу. Він структурує реформи за п’ятьма вимірами: політичним і економічним управлінням, оборонними спроможностями, ресурсним забезпеченням, правовою системою та гуманітарно‑інформаційним середовищем. Кожен крок фіксується двічі: у вітчизняній урядовій звітності та в оцінці Міжнародного секретаріату НАТО, що фактично усуває будь‑які суб’єктивні трактування.

Річна програма‑2025 і результати‑2024

В січні 2025 року український уряд затвердив аРНП‑2025, де вперше з’явився окремий розділ про спільне виробництво боєприпасів та дронів, адже саме ці напрямки зробили Україну корисною для союзників уже сьогодні. Та головним аргументом на користь членства стає не папір, а практика.

Найвиразніший приклад — Державний оператор тилу (ДОТ). Він за дев’ять місяців уклав 358 контрактів на 35,9 млрд грн і зекономив 10,4 млрд, тобто майже 25 % коштів, перевівши закупівлі в Prozorro й запровадивши електронний аудит. Про це повідомив «Укрінформ» із посиланням на Міноборони; у штаб‑квартирі НАТО цей кейс назвали прикладом прозорості, який можна масштабувати на інші країни‑члени.

Не менш промовиста історія — бойова система ситуаційної обізнаності DELTA. На навчаннях CWIX‑2024 у польській Бидгощі українські офіцери вперше підключили систему до мережі артилерійського управління TOPAZ, пройшли п’ять тестів взаємосумісності без хиб і отримали офіційний сертифікат Стратегічного командування НАТО. Окреме захоплення у партнерів викликало те, що DELTA інтегрує розвіддані без дорогого апаратного забезпечення, тобто є готовим рішенням для держав із обмеженим бюджетом. 

Не менш важливий штрих — медична реформа. У жовтні 2024 р. в Україні набув чинності наказ Міноборони про перехід на натівську рольову систему медичної евакуації. Завдяки цьому середній час доставки пораненого з поля бою до операційної скоротився з 112 до 76 хвилин. Генсек Марк Рютте під час брифінгу 6 лютого 2025 р. прямо заявив: «Україна не просто адаптує стандарти, вона модернізує їх у реальному бою, і цей досвід буде затребуваний усім Альянсом».

Чому саме членство, а не сіра зона

Українці підтримують цей курс не з романтики, а з холодного розрахунку. Київський міжнародний інститут соціології ще у травні 2023 р. зафіксував 89 % прибічників вступу до НАТО, тоді як противників лишилося менше 7 %. Тенденція не змінилася й у березні 2025‑го — нове опитування показало, що навіть на південному сході рівень підтримки сягає 72 %.

Аргумент простий: перебування у сірій зоні вже двічі закінчувалося війнами — у 2014 та 2022 роках. Альтернативні схеми безпеки, на кшталт Будапештського меморандуму чи Мінського процесу, зруйнувалися одразу після того, як Росія відчула відсутність автоматичної колективної відповіді. 

Для самого Альянсу українське членство означає дешевшу оборону східного флангу. Замість утримувати багатотисячний контингент у Польщі та країнах Балтії, НАТО отримує армію з реальним бойовим досвідом, власним оборонно‑технологічним кластером та одним із найбільших у Європі парків безпілотників. У доповіді RAND від лютого 2025 р. підраховано, що повна інтеграція України знизить потребу США у forward presence на 28 тис. військових, тобто заощадить Пентагону близько 4,3 млрд доларів щороку.

Елементи гарантій НАТО, як місток до статті 5

З огляду на те, що ратифікація членства усіма парламентами‑союзниками може затягтися, Київ і Лондон просувають концепцію елементів гарантій. Йдеться про те, щоб група ключових союзників — Британія, Франція, Польща, Італія, Туреччина, Канада — уже зараз юридично зафіксувала готовність застосувати протоколи колективної оборони до України в разі нової агресії.У Reuters це назвали «статтею 5‑lite».

Передбачаються чіткі тригери: масований ракетний обстріл столиці, перетин російськими військами лінії розмежування, вторгнення з Білорусі або масштабна морська блокада. Механізм може бути інкорпорований у мирний договір окремою анексією або протоколом до рішень саміту.

Це рішення зніме головне побоювання скептиків: «а що, як Путін завдасть удару в проміжку між припиненням вогню і формальним вступом?». Відповідь стає простою: удар по Україні = автоматичне застосування союзними країнами всієї необхідної сили, включно з протиповітряною обороною, авіаційною підтримкою та морським ембарго, без окремого консенсусу Північноатлантичної ради. 

Незворотність як єдиний позитивний сценарій

У світі, де головною валютою безпеки стала здатність діяти швидко, Україні не можна дозволити собі залишатися в підвішеному стані. Членство в НАТО трансформує для Києва невизначеність у гарантований запобіжник, а для Альянсу — перетворює східний фланг із потенційної діри на лінію стримування, укріплену армією, що щодня доводить свою ефективність. 

Саміт у Гаазі має поставити логічну крапку: підтвердити незворотність курсу, зафіксувати елементи гарантій і розпочати фінальну фазу приєднання до Вашингтонського договору. Україна вже сплатила за це право найвищу ціну — і тепер на ходу перетворює власний досвід у додану вартість для колективної оборони всієї Європи.

Будь‑яка пауза лише відстрочить неминуче та дорого обійдеться як українцям, так і союзникам. Питання лише в тому, чи готові західні столиці ухвалити рішення, що продемонструє Путіну: вікно можливостей для реваншу остаточно зачинене.