Єдиним способом назавжди позбавитися загрози від режиму в Кремлі є його усунення та створення умов, які унеможливлять кремлівський реваншизм. Про це у своїй статті для The Gaze пише політичний експерт Максим Степаненко. З текстом статті можна ознайомитися нижче.
Сучасна Російська Федерація є нічим іншим, як таким собі геополітичним монстром Франкенштейна на політичній мапі світу. Агресивне утворення, яке складається з найрізноманітніших частин, які незрозуміло як тримаються укупі. Як і монстр Франкенштейна, сучасна РФ є неприродним, нежиттєздатним утворенням. Без свого творця – режиму у Кремлі – ця геополітична «істота» не має шансів вижити, адже створювалася лише задля того, щоб виконувати волю Москви. Відповідно, повернути складові геополітичного монстра до природних, цивілізованих форм існування можна лише відділивши його частини. В подальшому, вже ці складові можна і потрібно вбудувати у структуру демократичного світу.
Сьогодні перед цивілізованим світом стоїть виклик не тільки зупинити агресора в Україні та забезпечити мир і стабільність у регіоні. Справжнім викликом і довготерміновою метою має бути перетворення території та людей, яких зараз утримує Кремль, на частину цивілізованого світу, прогнозованого учасника глобального ринку. Вільний світ вже неодноразово перемагав тиранію, залишаючи її сторінкою в історії, переможе і сьогодні. Відкритим залишається лише питання, які саме інструменти слід застосувати та який досвід вважати корисним.
Скинути «демократичний камуфляж» Кремля
В РФ йде підготовка до вже традиційного походу диктатора Владіміра Путіна в народ задля чергової пролонгації легітимності імперської політики Кремля. Але, власне особа Путіна вже не настільки важлива. Головне для окупаційного режиму Москви, що їх чинна політика сприймається власним населенням, як правильна та відносно успішна. Немає сумніву в тому, що вона буде продовжуватися. Рашизм вже став характерним для сучасної Російської держави і буде існувати надалі без Путіна, як КПРС без Леніна.
Справа в тому, що вся правова система, на якій заснована сучасна Російська Федерація є нічим іншим, як камуфляжем. Не ширмою, а саме камуфляжем. Тобто свідомим маскуванням, яке в парадигмі кремлівської пропаганди відіграє геополітичну функцію. Він маскує Кремль серед місцевості – європейських демократичних країн. Робить менш помітним в очах Заходу відверті факти військової агресії. Зокрема, в перший час після розвалу Радянського Союзу цей камуфляж був настільки ефективним, що агресія РФ в Абхазії, Осетії та Придністров’ї взагалі відбувалася без будь-який істотних спроб від європейців допомогти жертвам РФ.
Слід відверто зізнатися, що брехливий (закамуфльований) курс пострадянської РФ буцімто на демократизацію ввів в оману європейців. Дивіться, в них же Конституцію прийняли, там все начебто написано і про права, і про свободи. Територіальний устрій вже федеративний, напевно ж, залежність від Москви вже суб’єктів федерації зменшиться, так? Захід настільки повірив у «кінець історії», що навіть зробив реальні кроки на шляху зняття напруги між РФ і НАТО. Більше того, якийсь час, до 2008 року і камін-ауту Путіна, як типового кремлівського ватажка, Північно-атлантичний альянс навіть намагався співпрацювати з РФ заради глобальної безпеки.
Рашизм перетворюється на закон
Цікаво, що «демократичний камуфляж» потрібен Росії більше саме на зовнішній арені, всередині країни він не те що не потрібний, навіть шкідливий. Через скопійовану з різних демократичних держав правову систему у режиму в Кремлі виникають лише проблеми, при чому саме з керованістю всіх колись захоплених територій. Ми згадували вище, що Кремль систематично наштовхується на незначні, неприємні перепони, причиною яких є власне ж місцями все ще демократичне законодавство. Саме тому останніми роками в Росії відбуваються дивні, з точки зору західного спостерігача, законодавчі зміни.
Зрозуміло, що аналізувати з правового боку законодавчі зміни, які забороняють критику влади, перетворюють мітинг ледь не на прямий замах на державність, замінюють тюремне ув’язнення за побиття дружини на символічний штраф, захищають почуття віруючих лише в РПЦ, немає жодного сенсу, як би не старалися правозахисні організації. В цьому процесі головне не загубити сутність цих перетворень – авторитарні традиції керування режимом стають законом. І саме такі закони в сучасній Росії дотримують залізно.
Авторитарні традиції керування територією та населенням завжди були єдиною реальною формою управління, яка існувала в Кремлі. Зокрема, на геополітичній арені, фактично єдиній важливій сфері для РФ, авторитарні традиції керування власною державою дозволяє Кремлю бути набагато ефективнішим у швидкості прийняття та реалізації рішень режиму, ніж це відбувається у ліберально-демократичній системі. Тож, Росія історично чудово еволюціонувала у нескінченному процесі протистояння з Заходом. Власне, еволюціонували і форми зовнішньої пропаганди, яка допомагає виконувати захисну функцію режиму переконуючи у нібито необхідній цілісності Росії, де б вона не окреслила свої кордони.
Розтиснути кулак кремлівської автократії
Навіть не дивлячись на очевидну злочинність режиму в Кремлі, російська державна пропаганда досягла по-справжньому нечуваного успіху. Їй вдалося посіяти серед своїх ворогів наратив, що їй в жодному випадку не можна наносити вирішального, нищівного удару. Згідно російської пропаганди, найгірший сценарій відбудеться, якщо РФ втратить свою нинішню адміністративно-територіальну структуру. У виконанні державної пропаганди, Росія була «єдиною і неподільною», Союзом «нєрушимим» республік «свободних», навіть цілим глобальним простором – «руським миром».
При чому, мова не йде виключно про потенційні сценарії втрати сучасною РФ територій. Для Кремля так само критично важливим є не допустити зародження та розвиток демократичних інституцій у себе на території. Для чинного режиму це фактично дорівнює втраті контролю за певної адміністративною одиницею чи інституцією. Умовний російський активіст, незалежний депутат чи бюрократ, навіть якщо вони намагаються діяти у так званому правовому полі РФ, для Кремля фактично є відкритим ворогом.
Коли злочинним є не тільки чинний режим, його історична сутність, а авторитарні методи керування захопленою територією, є єдиною можливою для влади існувати, то потрібно усунути не лише чинний режим. Як і у історичних прикладах з нацистською Німеччиною чи імперською Японією, реальною гарантією безпеки стала далеко не тільки військова поразка країн тогочасної Осі Зла. В цьому відношенні мирний план президента України Володимира Зеленського можна сприймати як один із перших, але не вичерпних кроків для подолання глобальної загрози РФ. Зрозуміло, що пропозиції Президента України сконцентровані навколо безпеки, в першу чергу, саме України.
Але для глобальної, довгострокової безпеки і стабільності у всій Євразії, цими кроками не можна обмежуватися. Російське питання не може бути вирішеним у глобальному плані навіть після відновлення територіальної цілісності України. Так чи інакше, єдиним способом назавжди позбавитися загрози від режиму в Кремлі є його усунення та створення умов, які унеможливлять кремлівський реваншизм. В Росії має відбутися примусова демократизація та демілітаризація.
Як це зробити, детальніше розглянемо у другій частині.
Джерело: "The Gaze"
Comments