Agenda Pública та Аналітичний центр «Об’єднана Україна» представляють щотижневу серію статей «Фокус Україна», в якій аналізують, як розвиватиметься військовий конфлікт в Україні та політична та економічна ситуація в країні. Автори статей – Ігор Петренко, Дмитро Левусь, Петро Олещук та Олексій Кущ, експерти аналітичного центру «Об’єднана Україна». З перекладом чергового матеріалу серії можна ознайомитись нижче.
Удари по рятувальній операції є одним із сталих методів російського терору. В умовах обмеженої ефективності антиросійських санкцій Україна знайшла та системно застосовує свої власні ефективні обмеження для терористів: У РФ не буде безпечних та спокійних місць, де країна-агресор клепала б зброю, РФ не отримуватиме гроші для війни від продажу нафтопродуктів.
Перебіг воєнних дій протягом останнього тижня підтверджує думку про те, що вперте намагання Росії зруйнувати українські міста є частиною плану війни, затвердженого російським диктатором Путіним. Масоване застосування росіянами керованих авіаційних бомб, ракет та дронів-камікадзе «Шахед» саме по житловій забудові українських міст спрямовано на створення нестерпних умов життя, реальної небезпеки та паніки серед українців. Метою цього задуму є намагання примусити українців залишити міста, у яких росіянами і далі руйнуватиметься житлова та промислова інфраструктура, після чого відбуватимуться наземні атаки на залишені населенням та зруйновані міста.
Росіяни, як і раніше, намагаються завдати якомога більш потужних ударів по Харкову та Харківській області, там залишаються проблеми з електропостачанням, яке надається зі значними перервами. Росіяни зруйнували всі трансформаторні підстанції, серйозно пошкодили ТЕЦ. Але харківські енергетики зробили диво і в найкоротший термін почали повертати світло до будинків харків'ян. На відновлення того, що зруйнувала Росія у місті, потрібно понад $10 млрд. У ніч на суботу 6 квітня внаслідок нічного удару по Шевченківському району Харкова загинули шість і поранено 11 людей. Це результат «прильоту» шахедів по житловій забудові – пошкоджено щонайменше 9 багатоповерхівок, три гуртожитки, низку адміністративних споруд, магазин, АЗС, СТО. Раніше, у ніч на четвер 4 квітня, Росія також завдала по Харкову удару дронами-камікадзе «Шахед». Із Курської області росіяни запустили 20 «Шахедів», 11 із них збила ППО України, але оскільки Харків близький до лінії фронту, то всі цілі збити не виходить. «Шахед» був розроблений в Ірані для терористичних атак. Саме так їх і застосовує Росія, країна-терорист. Метою для атаки дронами росіяни обирають житлові райони. У четвер було влучання у 14-поверховий будинок, зруйновано кілька квартир, одна людина загинула. Ще один дрон російські терористи скерували на триповерховий житловий будинок. Під час рятувальної операції, коли приїхали рятувальники та намагалися дістати з-під бетонної плити 67-річного чоловіка, росіяни вдарили другим дроном. Троє рятувальників загинули. Саме так і роблять терористи, б'ють по рятувальниках та медиках після вибухів, спрямованих по мирних людях. Є відео та фото цих прильотів, які однозначно спростовують слова російської пропаганди про те, що їхня мета – військові об’єкти. Водночас Росія завдає ударів другим містам. Два дні поспіль ворог ракетним обстрілом тероризував мешканців Запоріжжя. Загинуло 4 особи, поранено 23, у тому числі двоє дітей. Четверо у тяжкому стані. Уражено понад 40 будинків, у тому числі 24 приватні будинки, 9 багатоповерхівок, гуртожиток та дитячий садок. Серед поранених журналісти Укрінформу та каналу «1+1», які знімали наслідки першого влучання. Як і раніше в Харкові, росіяни завдавали у Запоріжжі повторного удару по працюючих рятувальниках, поліцейських та лікарях. Російські окупанти вдарили двома ракетами по одному із найстаріших бальнеогрязьових курортів України, який функціонує вже понад 190 років, — Славкурорту у місті Слов'янську Донецької області. Це місце, де до війни лікувалися люди з усієї України. Також внаслідок російського удару у Дніпрі отримали пошкодження 8 багатоповерхових будинків; є пошкодження промислових підприємств на Київщині та у Запоріжжі, під ударом був Старокостянтинів Хмельницької області. Можна впевнено констатувати, що повторний удар по рятувальній операції є одним із сталих методів російського терору, що підтверджує інформацію про узгоджені в наказовому порядку на вищому рівні дії росіян, спрямовані на знищення українських міст. На цьому тлі Україна, як і раніше, потребує більше засобів для захисту своїх людей та міст. Україні потрібні сучасні системи ППО та літаки Ф-16.
Російські війська продовжують чинити тиск на фронті. Розрахунок окупантів на те, що після захоплення Авдіївки українська оборона розвалиться, не виправдався. Наразі росіяни намагаються тиснути масованими силами, використовуючи бронетехніку. 30 березня 2024 року бійці 25 бригади Десантно-штурмових військ Сил оборони України розгромили колону 6-го танкового полку 90 танкової дивізії РФ, знищивши не менше 12 танків і 8 БМП, частину з них з десантом. При відбитті атаки використовувалися ПТРК Javelin, "Стугни", "Конкурси", "Фаготи". Були підриви на мінах російської техніки, артилерія била у глибину російського розташування. Показово, що це той полк, який на початку великої війни у Скибіні під Києвом у засідці втратив п'ять танків Т-72, кілька БТР, у тому бою було знищено його командира. Загалом, втрати російських окупантів становлять вже понад 446 тисяч одиниць живої сили.
Україна захищається і переноситиме війну на територію агресора. Список обʼєктів, які уражають українські далекобійні ударні дрони, розширюється, бойова робота стає ще більш системною. З огляду на велику загрозу російської авіації, значна кількість ударів спрямовується на російські військові аеродроми. 5 квітня вночі, після атак безпілотників пролунали вибухи на аеродромах у російських Єйську, Енгельсі, Морозовську. Енгельс є головною базою дальньої авіації, була інформація про можливо пошкоджений стратегічний бомбардувальник Ту-95МС. У Єйську вірогідно пошкоджені літаки Су-25. У Морозівську, Ростовській області на аеродромі після атаки дронів пролунало кілька десятків вибухів. Це один із головних аеродромів окупантів. Там базується 559-й авіаційний бомбардувальний полк. Орієнтовно там було близько двадцяти літаків Су-30, кілька Су-34 та Су-27, пара вертольотів. За попередньою інформацією йшлося про можливо знищені та пошкоджені ударні літаки, які є носіями керованих авіабомб. Удари продовжуватимуться. Раніше, вранці 2 квітня, безпілотниками було встановлено новий рекорд. Були уражені об'єкти в Татарстані на відстані понад 1200 кілометрів від кордонів з Україною. Причому один із ударів був дуже символічним. Під нього потрапив завод, що виробляє дрони-камікадзе типу «Шахед» в Єлабузі. Безпілотники також вдарили по нафтопереробному заводу ТАНЕКО компанії «Татнафта» у Нижньокамську, там же у Республіці Татарстан. Згоріла одна з технологічних установок заводу. Це перший НПЗ, збудований з нуля у пострадянській Росії у 2005 році. Він посідає п'яте місце у рейтингу найбільших нафтопереробних заводів країни з обсягом переробки 16,2 мільйона тонн нафти на рік. У РФ не буде безпечних та спокійних місць, де країна-агресор клепала б зброю. РФ не отримуватиме гроші для війни від продажу нафтопродуктів. 6 квітня ГУР МО України повідомило, що вночі в районі населеного пункту Азов (Ростовська область РФ) внаслідок підриву трубопроводу, яким здійснювалося перекачування нафтопродуктів з місцевої нафтобази до танкерів на припортовій території «Азовського морського порту», завантаження танкерів нафтопродуктами було призупинено на невизначений термін. Об'єкт використовувався державою-агресором у військових цілях для підтримки ведення геноцидної війни проти України.
3 квітня на спільній прес-конференції з Президентом Фінляндії Олександером Стуббом Президент України Володимир Зеленський прокоментував заяви із засудженням українських атак на російські НПЗ. Не Україна, а саме РФ розпочала руйнівну війну. З перших днів повномасштабного вторгнення Росія атакує українські НПЗ, нафтобази, інші об'єкти енергетики, громадянську та критичну інфраструктуру, житло українців. Україна вдячна за політичну підтримку міжнародної спільноти та засудження російських атак, проте досі жодні заяви про стурбованість не вплинули на Москву та її агресивну війну проти України. Росія розуміє лише мову сили, а не декларації. В умовах недостатнього контролю за дотриманням санкцій атаки дронів на російські НПЗ потрібно розцінювати як спроби збалансувати цю ситуацію. Ну а всім, хто засуджує українські атаки на російські НПЗ, слід спочатку відвідати Харків чи Херсон, побачити, що Росія зробила з Авдіївкою, Бахмутом та іншими українськими містами та селами.
Загроза для Сходу України як політична тема
Останні тижні відзначилися масштабними атаками на Харків російськими ракетами та іншими засобами ураження. У підсумку російські війська змогли зруйнувати практично всю енергетичну інфраструктуру міста. Продовжується також невибіркове ураження цивільних об’єктів та будинків. Все це, очевидно, має слугувати підкріпленням російських пропагандистських тез про «наступ на Харків» із перспективою його захоплення.
Як свідчать різні дані військової аналітики, у росіян на даний момент недостатньо сил аби дійсно претендувати на захоплення такого міста як Харків. Водночас, росіяни саме цю тезу активно просувають, вправно маніпулюючи довкола ототожнення обстрілів та захоплення. Власне, обстріли Харкова не припиняються уже понад два роки, що має прямий зв'язок із близькістю міста до україно-російського кордону. Але це жодним чином не означало прямої загрози окупації одного з найбільших українських міст.
Очевидно, що поширюючи інформаційно-психологічну кампанію про захоплення міста, росіяни переслідують наступні задачі.
1. Домогтися залишення громадянами міста, що має справити значний негативний психологічний ефект на всіх мешканців України, створити враження про очікувану «здачу Харкова», що має асоціюватися із поразкою у війні.
2. Тиснути через страждання харків’ян на українське суспільство, аби просувати тези про необхідність переговорів для «уникнення страждань».
3. Формування в українському суспільстві загальної атмосфери поразки, неспроможності продовжувати війну, що має негативно впливати на бойовий дух громадян.
Необхідно підкреслити, що росіяни продовжують суто терористичні методи ведення війни, використовуючи проти української армії як зброю терор проти цивільного населення. Таким чином, виявившись неспроможними зломити опір українців на полі бою, росіяни прагнуть вплинути на військових через терористичні акти проти цивільних громадян у тилу. Таким чином, росіяни підтверджують свій статус найбільшої терористичної держави сучасного світу.
Військова допомога в обмін на природні ресурси
У той час, як у США загострюється парламентська міжпартійна дискусія щодо умов надання Україні пакету фінансової допомоги на 2024-й рік, все частіше лунають голоси представників Республіканської партії в Палаті представників та Сенаті США щодо надання Україні коштів у борг «під забезпечення наявних природніх ресурсів».
Залишаючи за рамками моральний аспект такого дискурсу, варто все ж таки визначити, наскільки Україна багата природніми ресурсами та які з них вона може використати для свого післявоєнного розвитку.
Тільки відповівши на це питання, можна буде з’ясувати, чи залишаться які-небудь «зайві» природні ресурси, не задіяні у відновленні країни, для погашення боргів.
Навіть поверхневий аналіз цієї теми наочно засвідчує, що нинішня війна РФ проти України наразі відбувається саме у тих областях, в яких розвідані найбільші запаси корисних копалин країни.
Тобто війна, можна сказати йде «прямо на ресурсах», якими наділила природа українську державу.
Тож про які ресурси може йти мова, коли американський сенатор-республіканець Ліндсі Грем заявляє:
"Я хочу перетворити пакет допомоги на кредит, і це має для мене сенс... У нас борг на $34 трильйони. Україна має корисні копалини, мають багато ресурсів... Це ідея Трампа. Якщо її прийняти, гадаю, можна отримати багато голосів у Палаті представників та Сенаті".
В цій статті ми не будемо оцінювати потенціал українських черноземів, адже земля сільськогосподарського призначення в країні майже повністю розподілена між приватними власниками.
Не будемо аналізувати і потенціал приватизації державних підприємств, таких як Турбоатом у Харкові або Одеський припортовий завод – навряд чи в сучасних умовах ці активи будуть когось цікавити та вартувати значних коштів.
Проаналізуємо виключно запаси корисних копалин.
Природний газ та нафта цікаві малою мірою – вони не вписуються в модель Зеленого переходу та їх запаси не такі й значні.
Найбільшу зацікавленість викликають: літій, титан, уран, залізна та марганцева руда.
Оціночна вартість корисних копалин України становить майже 15 трлн доларів. Проблема полягає в тому, що значна частина їх сконцентрована в районі українського кристалічного щита (така суть геології).
Тому найбагатші області – це Донецька (3,8 трлн дол), Дніпропетровська (3,5 трлн дол), Луганська (3,2 трлн дол), Запорізька (понад 600 млрд дол), Харківська (майже 700 млрд дол). Плюс Крим (близько 200 млрд дол).
Фокус у тому, що всі ці території або окуповані, або знаходяться поблизу лінії фронту.
Тобто доступ до 8 трлн доларів природних запасів (а це 53%) або втрачено, або видобуток цих ресурсів утруднений через близькість фронту.
З більш-менш безпечних областей можна виділити Полтавську (майже 800 млрд. дол.), Львівську (понад 500 млрд. дол.), Кіровоградську (до 300 млрд. дол.), Житомирську (до 600 млрд. дол.).
Щодо структури природних ресурсів.
Тут ми підходимо до дуже важливого факту: теза про неймовірне багатство українських надр – це певною мірою міфологія.
Адже з 15 трлн доларів оціночних природних запасів, понад 9 трлн доларів складають запаси вугілля, які у контексті "зеленого переходу" у західному світі вже нікому не потрібні. А це 60% українських природних ресурсів.
Кам'яна сіль, граніт та будівельні матеріали – теж у широкому світовому контексті нікому особливо не цікаві. Сіль залишилася на окупованих територіях, а граніт використовується зазвичай у місцевому будівництві – перевозити його за межі країни дуже дорого.
Зрозуміло, що нікому не цікаві українська глина, торф – а це до 200 млрд доларів запасів.
Дискусійним є питання, чи потрібні на Заході українські запаси природного газу, нафти та горючих сланців – до 700 млрд. запасів. Родовища старі, виснажені, собівартість видобутку висока, глибина залягання – велика, плюс соціальний чинник внутрішнього споживання.
Тим не менш, Україна має і інші корисні копалини, крім вугілля, нафти і газу.
Насамперед – це залізна та марганцева руда. Це понад 2 трлн доларів запасів і друге місце за значимістю після вугілля. Але є одна заковика. Усі родовища залізної руди належать приватним фінансово-промисловим групам.
Тобто треба суто гіпотетично спершу націоналізувати ці родовища (гірничо-збагачувальні комбінати), а потім продати їх транснаціональним компаніям у рахунок погашення боргу.
Чи підуть західні країни на таке кричуще порушення прав приватної власності? Сумнівно.
Та є і інші, умовно «вільні» ресурси.
Насамперед – це запаси апатито-ільменітових титано-магнієвовмісних руд.
Титан – найважливіший елемент авіа-і-ракетобудуванні. Цих запасів в Україні на 600-700 млрд. дол. Частину родовищ ще не розвідано, тобто держава може видати на них ліцензії. Основна частина титанового комплексу належала олігарху Фірташу – Об'єднана гірничо-хімічна компанія, яка зараз перебуває під управлінням Фонду держмайна.
Тобто з титаном буде найпростіше: передача ліцензій та продаж ОГХК (Об'єднана гірничо-хімічна компанія).
Є ще літій, графіт та германій. Сумарні запаси – до 200 млрд дол. Тут теж все у власності держави.
Літій та графіт потрібні для виробництва електромобілів, які будуть у мегатренді у найближчі 20 років. До цих запасів може виявити зацікавленість Ілон Маск.
Германій взагалі унікальний елемент для виробництва напівпровідників. Його запаси в Україні оцінюються в 100 млрд. дол., його можна видобувати і з вугленосних пластів.
Унікальність Германія (розсіяний метал) полягає в тому, що він використовується як сировина при виробництві напівпровідників, а також в оптиці.
Нагадаємо, що зараз США та ЄС переносять виробництво напівпровідників та чіпів з Азії на свої території. У Європі створено "чіпову коаліцію" країн з обсягом інвестування до 200 млрд євро. Найбільші заводи з виробництва чіпів та напівпровідників будуть збудовані в Німеччині та Польщі.
Для США зараз завдання номер один – це позбутися залежності від Китаю в частині видобутку рідкісноземельних металів (виробників напівпровідників, базових станцій 5G, сонячних батарей і т.д.).
Зараз Китай контролює 90% ринку рідкозему і вміло користується цим, шантажуючи США та вводячи обмеження на експорт цього виду сировини (квоти, мита тощо).
У разі наростання протистояння між Пекіном і Вашингтоном, включаючи торгові війни та конфлікт навколо Тайваню, КНР може взагалі заблокувати експорт рідкозему на світові ринки.
За даними ООН: "На території України зосереджено родовища 21-го рідкісноземельного елементу з переліку 30 речовин, які визначені Європейським союзом як "критична сировина" у виробництві пристроїв для розвитку "зеленої" енергетики. Серед них – літій, кобальт, скандій, графіт, тантал, ніобій та інші”.
«Приблизно п'ять відсотків усіх світових запасів критичної сировини знаходяться в Україні, яка займає всього 0,4 відсотка поверхні Землі», – про це заявила заступник міністра захисту навколишнього середовища та природних ресурсів України Світлана Грінчук, виступаючи на засіданні Європейської економічної комісії ООН ( ЄЕК).
ООН наводить і такі цифри: "Очікується, що протягом наступних двох десятиліть попит на мідь та рідкісноземельні елементи зросте більш ніж на 40 відсотків, на нікель та кобальт – на 60-70 відсотків, а на літій – майже на 90 відсотків. За даними Міжнародного енергетичного агентства, щоб задовольнити прогнозовані потреби у найважливіших мінералах до 2030 року, необхідно значно розширити їхнє виробництво. Для досягнення цілей за глобальними чистими викидами вуглецю до 2030 року буде необхідно ввести в дію додатково 50 літієвих, 60 нікелевих та 17 кобальтових копалень".
Сумарні запаси рідкозему в Україні можна оцінити у 100 млрд дол.
Проблема полягає в тому, що видобуток цієї сировини вкрай шкідливий для екології та здоров'я людей. Це забруднення ґрунту і ґрунтових вод.
Крім того, для видобутку літію потрібна величезна кількість води: до 2,27 мільйонів літрів на тонну літію.
При цьому слід розуміти, що Україна, всупереч стереотипу, що склався, є вододефіцитною країною. За рівнем забезпеченості населення якісною водою країна вже на рівні деяких азіатських та африканських країн.
Ще один важливий ресурс – це уран. Атомних блоків у світі стає більше, а запасів урану – менше. США зараз залежать від постачання урану з Казахстану та РФ. В Україні запаси урану становлять до 30-50 млрд. дол. Начебто небагато, а стратегічно дуже цінно.
Для порівняння, найбільший продавець урану Казахстан експортує його на 3,4 млрд дол на рік. Тобто українських запасів вистачить на компенсацію казахського експорту протягом кількох десятків років.
Якщо підсумувати, виходить, що до одного трильйона доларів природних запасів в Україні мають стратегічну цінність для Заходу. Якщо застосувати коефіцієнт оцінки запасів 0,1 – виходить оцінна вартість приблизно 100 млрд дол.
Але всі ці ресурси потрібні Україні для побудови кластерної моделі економіки, коли додаткова вартість залишається всередині країни і економіка переходить від сировинної моделі до складнішого виробничого профілю.
Коли замість літію країна експортує акумулятори та електромобілі, замість германію та рідкозему – напівпровідники та чіпи, замість титану – готові пластини або надруковані 3D-деталі з титанового порошку.
Якщо після війни Україна не зможе перейти до економіки додаткової вартості, то її сировинна модель набуде остаточного характеру: великі компанії в структурі землекористування; олігархічні фінансово-промислові групи у сфері видобутку ресурсів, міжнародні ТНК у сфері видобутку критично важливої для Заходу мінеральної сировини.
Джерело: "Agenda Pública"
Comments