У випадку, якщо Росії вдасться підкорити Україну, всі захоплені ресурси будуть спрямовані на подальшу війну із Заходом. Про це у своїй статті для The Gaze пише політичний експерт Максим Степаненко. З текстом статті можна ознайомитися нижче.
У війні Росії проти народу України воюють численні представники поневолених РФ народів: буряти, тувинці та, зокрема, і загони з Чечні. Країни, народ якої ще відносно недавно проливав кров, щоб захиститися і здобути незалежність від РФ. У дев’яності, під час так званих чеченських війн, навряд чи можна було навіть уявити, що чеченці вже найближчим часом будуть воювати на боці Росії у загарбницькій війні проти України. Без сумніву, така незавидна доля очікує і на українців, якщо РФ вдасться завершити окупацію України.
Росія – найбільша за територією держава у світі. Це стало можливим завдяки незмінній протягом всієї її історії державної політики саме військової експансії. Звичайно, практика захоплення сусідніх територій і народів – не винахід росіян. Але вони досягли у цьому рівня майстерності, який на даний час дозволяє їм утримувати під контролем майже 1/6 поверхні Землі.
Справжньою запорукою настільки успішної політики завоювання можна вважати те, що вона і є самоціллю, ідеєю російської державності як такої. Нові ресурси, які опиняються під контролем Росії, використовуються лише задля подальшої військової експансії. Це стосується як природних ресурсів, так і людських. Красномовним прикладом на користь цієї тези можна вважати Сибір, завойований росіянами ще у ті у часи, коли практично являв собою лише нескінченну тундру. В царській Росії цей регіон використовували як велику тюрму, місце заслання. У той час вже було відомо про багатство Сибіру на природні ресурси, але про економічний розвиток місцевості не йшло і мови.
Навіть після відкриття у Сибіру значних покладів вуглеводнів соціально-економічне становище цієї окупованої території практично не змінилося. Помилково було б вважати, що мова йде про нездатність російської держави до розвитку захоплених територій. У кейсі з тими самими вуглеводнями Радянський союз доволі швидко та в умовах обмежених ресурсів облаштував всю необхідну логістику. Так само швидко створювалися великі проєкти по перетворенню Сибіру на полігон для ядерної зброї.
Тобто вся територія раніше завойованих народів сприймається росіянами як військовий об’єкт, плацдарм для подальшого розширення кордонів держави. Крим, Куба, Курили, Кенігсберг, Сирія, Венесуела тощо мають для росіян лише військово-стратегічну цінність.
Якщо Росія – тюрма народів, то підкорені народи в ній – ПВК Вагнер
Росію, як державу, незалежно навіть від історичного моменту її існування чи чинного політичного режиму, по-справжньому цікавлять лише ті ресурси, які корисні для подальшої військової експансії. Варто відзначити, що наголошення саме на військовій експансії – не випадковість. Фінансова, культурна, релігійна експансії, як форми розповсюдження влади та впливу РФ на сусідні країни, існують у тій мірі, наскільки вони корисні для потенційної військової агресії. Навіть у випадку з вторгненням в Україну спільні культурно-релігійні чинники використовуються росіянами у державній пропаганді для виправдання загарбницької війни. Годі вже й казати, що культурна відмінність між РФ та Заходом століттями сприймається росіянами саме як необхідність і неминучість військового зіткнення, історична місія Москви.
За століття ведення завойовницьких війн Росія виховала справжні історичні традиції поводження із населенням окупованих територій. Звичайно, вони включають в себе «класичні» інструменти, які не є виключною особливістю РФ. Але, варто відзначити, виконуються на вражаюче високому рівні. Так, усунення лідерів та активних учасників умовних національних рухів опорів, життєво необхідно для будь-якої імперії. Але для сучасного світу це здебільшого означає нелетальне усунення, як то тюремні ув’язнення, вигнання за кордон тощо. Натомість, Російська держава, навіть сучасна, робить ставку на використання найжорстокіших форм фізичного або психологічного усунення опонентів. Численні факти системних тортур документуються на всіх територіях, де була російська армія.
Не варто помилятись, думаючи, що РФ ретельно працює над приховуванням фактів військових злочинів. Навпаки, це важливий елемент залякування, як населення окупованих територій, так і потенційних майбутніх об’єктів експансії. Росії не потрібно приховувати жахливі факти невиправданої жорстокості, це є елементом державної політики. Ще Сунь-Цзи казав: “Переляканий ворог – напіврозбитий ворог”. Пригадайте реакції російського диктатора Владіміра Путіна, скажімо, на задокументовані факти застосування «Новічка». Він не залишив можливості сумніватися, що Росія і надалі буде показово усувати кого заманеться і де заманеться.
Навіть незаконна анексія Криму, населення якого в інтерпретації Рос-ТВ страждало від нестерпних мук бажання «добровільного возз’єднання з матушкой Росієй», супроводжувалася системними заходами залякування всього населення. Особлива жорстокість в усуненні українських та кримсько-татарських активістів необхідна Російській державі для формування загального пригніченого психологічного стану на окупованій території півострову.
При чому, подібна політика характерна для РФ не тільки в Криму, але й на всіх захоплених територіях. Що таке «підвал» чудово знають всі мешканці колись окупованих Росією територій. Тож, відчуття постійної загрози фізичного усунення - невід’ємний атрибут та інструмент державної політики РФ.
В Росії від суми та тюрми не зарікаються
Ще однією характерною рисою політики Росії стосовно підкорених народів є свідома підтримка низького рівня соціально-економічного розвитку захоплених територій. При чому, немає особливої відмінності за суттю, чи це недавно завойовані території, чи ті, які вже не одне століття входять до складу РФ. Зрозуміло, під час активної фази будь-яких бойових дій економіка місцевості зазнає руйнації. Але, зазвичай, це стається як наслідок військових дій, а не є прямою ціллю окупанта. Адже, якщо мова йде про захоплення територій, то навіть окупаційні сили розуміють, що їм в майбутньому потрібен економічно сильний регіон.
Особливістю Росії є те, що вони свідомо знищують економіку не тільки регіону, де безпосередньо відбуваються військові зіткнення. Однією з цілей збройних сил РФ (саме армії) є економіка всієї країни, всього народу. Сучасне вторгнення РФ в Україну дає нагоду у повній мірі оцінити можливості російських орд в економічній сфері. Знищена логістика, промислові та енергетичні потужності, економічні зв’язки та торговий потенціал, соціальна інфраструктура тощо. Це все є наслідком дій саме армії, а не економічних чи дипломатичних зусиль РФ проти України. Тому мова йде про саме свідоме та цілеспрямоване руйнування всієї економіки країни-жертви агресії, а не окремих регіонів, які перебувають в епіцентрі бойових дій.
Бідність – це константа для народів, яких Росії вдалося захопити. Якщо подивитися на мапу Росії, то можна побачити, що так звані «депресивні регіони» в РФ – це найбільш віддалені, захоплені ще століття тому назад території. Їх населяють переважно представники корінних народів, нащадки колись депортованих «ворогів народу» або працівників ударного будівництва, які були залучені до розбудови військової інфраструктури регіону. І, як ми вже зазначали, причиною аж ніяк не можна вважати невміння облаштувати бодай середній рівень життя для місцевого населення. Загальновідомо, що партійна номенклатура в Радянському союзі чудово знала, що таке розкішне життя незалежно від географії.
Через надзвичайно низький рівень соціально-економічного розвитку віддалених від Москви регіонів, громадянам РФ дійсно можуть видаватися надзвичайно вигідними військові контракти. Крім того, можливість безкарно здійснювати мародерства - додаткове джерело не тільки наживи, але й побутових речей широкого вжитку. При чому географічна віддаленість від економічно розвинених регіонів фактично перетворює військову службу фактично на єдину можливість для таких людей покращити матеріальне становище.
Нескінченна війна Росії проти Антиросії
Не дивно, що бідність територій підкорених народів є чинником, який постійно підтримує негативне, напружене психологічне тло місцевих мешканців. Але невігластво підкорених народів – аж ніяк не запорука їх керованості, але одна з причин його пасивно-агресивного стану. Перенести пригнічений стан та агресивні настрої з влади на її ворогів дозволяє державна пропаганда. Бідність та неосвіченість є лише необхідною умовою для її дієвості. Не секрет, що у регіонах Росії з відносно високим рівнем соціально-економічного становища виникають постійні проблеми з добровільною мобілізацією громадян. Парадоксально, але чим далі від Москви – тим більш проактивно налаштоване «патріотичне» населення РФ.
Стабільно низький рівень соціально-економічного розвитку захоплених Росією територій потребує постійної динаміки розширення території держави. Інакше, для режиму РФ існувала б реальна загроза опинитися у ролі відповідального за занепад на власній та захоплених територіях. У Кремлі чудово розуміють, що першими виникають потенційно небезпечні думки про те, що у злиднях винна окупаційна влада і ніхто інший. Тому, пропаганда, в свою чергу, майстерно переводить невдоволення населення на підтримку чергової військової експансії проти «винних».
Наративи російської державної пропаганди в історичній ретроспективі залишаються незмінними, відколи на Сході не залишилося жодного нескореного народу. Тією чи іншою мовою роспропаганда укорінила і постійно підтримує наратив про те, що мирне співіснування між Заходом та Росією неможливе. Для росіян є лише Росія та Антиросія, «ми» і «проти нас». Тому у сприйнятті росіян протистояння з Заходом має лише активну та підготовчу фазу.
Спільність інформаційного простору, більша вразливість до пропаганди, низький рівень життя та відсутність перспективних альтернатив робить саме представників завойованих народів надійною опорою подальшої військової експансії РФ. Наприклад, у 2014 Росії вдалося використати як маріонеток українців, які були найбільше отруєні роспропагандою, задля вторгнення у Крим та Донбас.
Вже тоді місцеві «народні загони міліції» найактивнішим образом використовувалися Кремлем у веденні бойових дій на українській землі. Так само було вже під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Фактично, як тільки-но нове покоління українців на окупованих територіях Донбасу підросло, воно відразу було спрямоване окупаційною владою на подальшу військову експансію. До речі, вже під зовсім іншим пропагандистським приводом, ніж їх батьки у 2014, але незмінним за своєю суттю – експансія на Захід має продовжуватися.
***
Вторгнення Росії в Україну є лише продовженням незмінної протягом всієї історії недоімперії державної політики ведення завойовницьких війн. Наочні приклади свідчать, що РФ цікавить експансія лише заради продовження подальшої експансії. Вся держава століттями існує в подібній парадигмі. Росія котить війну по світу, як жук гнойовик кульку лайна, протягом всієї своєї історії.
Не дивно, що чинний режим у Кремлі є продовжувачем давніх традицій політики Російської імперії. Всі ресурси, які так чи інакше, опиняються в руках росіян після захоплення чергової території, майстерно спрямовуються на подальшу експансію. Зокрема, в солдатів окупанти перетворюють цілі народи.
У випадку, якщо Росії вдасться підкорити Україну, ні в кого не має бути сумніву в тому, що всі захоплені ресурси будуть спрямовані на подальшу війну с Заходом. Зокрема, і народ України, який для Кремля є дуже небезпечним, адже «заражений» свободою та іншими демократичними цінностями. Тому у перших лавах чергової війни Кремль буде «витрачати» українців. Потім прийде черга поляків, чехів, угорців - всіх до кого дотягнеться кривава рука Путіна.
Вектор Російської експансії добре відомий, він відкрито артикулюється ватажками в Кремлі. Державна пропаганда майстерно виробляє фейки, різні за формою, проте єдині за своєю суттю – приціл Кремля спрямований на Захід. Українці нині воюють не тільки за свою Батьківщину, але й за весь демократичний світ.
Джерело: "The Gaze"
Comments