В Україні лише відбувається переосмислення "лівих" і "правих" у контексті сучасного розуміння цих понять у Європі та США. Про це в матеріалі для The Gaze повідомив експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна» Валентин Гладких. З текстом матеріалу можна ознайомитись нижче.
Євроатлантичні прагнення України рано чи пізно увінчаються набуттям повноправного членства в Європейському Союзі, що поставить питання не лише про гармонізацію законодавчої бази та синхронізацію політичних процесів. Це вимагатиме глибшого розуміння українцями політичної реальності та практик інших європейських країн, а європейцями - політичного розмаїття України. Від цього залежатиме наше спільне майбутнє.
Наразі можна з усією відповідальністю констатувати, що уявлення українців про політику окремих країн-членів ЄС та Європи в цілому є дуже поверхневими, подекуди навіть міфологізованими. Те ж саме можна сказати і про уявлення більшості європейців про політику в Україні, які зазвичай обмежуються набором стереотипів і кліше.
Серйозною перешкодою для вирішення цієї проблеми є той факт, що одні й ті ж слова і терміни, які широко використовуються як в академічних і професійних колах, так і на побутовому рівні, часто мають абсолютно різне значення в Україні та Європі.
Ця проблема стає тим більш помітною, чим менше юридичної визначеності має термін. Найгостріше це проявляється у використанні понять, щодо визначення яких немає одностайності навіть в академічному середовищі і значення яких саме по собі є теоретичною проблемою політичної науки. Втім, конфлікти виникають навіть щодо досить поширених понять, таких як "популісти" або "праві" і "ліві". Використання вищезгаданих слів для засудження політичних опонентів не додає ясності, а ще більше спотворює їхній зміст.
Слід також враховувати, що всі ці поняття пройшли певну еволюцію, під час якої змінювалося і їхнє значення.
Європейська практика
Наприклад, європейських "лівих" і "правих" можна виокремити ще з часів Французької революції, коли "лівими" вважалися прихильники радикальних змін у всіх сферах суспільно-політичного та соціально-економічного життя, а "правими" - більш консервативні прихильники збереження "традицій" і усталених соціальних інститутів, як організацій, так і практик.
Марксизм вніс свої корективи в розуміння "правих" і "лівих", вододілом для яких стало ставлення до капіталу і праці, внаслідок чого "правими" стали вважатися захисники інтересів капіталу і тих інститутів, які ці інтереси обслуговували (звичайно, в марксистському розумінні цього слова), а "лівими", відповідно, ті, хто захищав інтереси праці. Для перших наріжним каменем була "нація", для других - "клас". Сьогодні вододіл між "лівими" і "правими" проходить переважно у сфері політики ідентичності, визначається ставленням до захисту різних меншин.
Однак слід мати на увазі, що всі історичні підходи до розуміння "правих" і "лівих" не замінили один одного, а скоріше накладалися один на одного, продовжуючи існувати і сьогодні.
Українські реалії
Для того, щоб адекватно зрозуміти витоки пострадянського, українського сприйняття "правих" і "лівих", необхідно враховувати той факт, що політична боротьба проти комуністичного режиму в СРСР була тісно пов'язана з національними рухами, які відбувалися під гаслами національного відродження і демократизації.
Згодом це призвело до того, що політичні сили саме цього спектру позиціонувалися як умовно "праві", незалежно від їхніх соціально-економічних поглядів, хоча, безумовно, на початку більшість, якщо не всі, з них підтримували "лібералізацію" економіки, перехід до ринкових відносин, приватизацію тощо.
В результаті сформувалися перші два критерії позиціонування тих чи інших сил як "правих" або "лівих".
"Праві" виступали за національне відродження та демократизацію (згадаймо дуже показове словосполучення "національно-демократичні сили"), а "ліві" їм протистояли, звинувачуючи в націоналізмі та категорично виступаючи проти "декомунізації" та "дерусифікації".
Другим критерієм розмежування між ними було ставлення до економічної лібералізації, ринку та капіталізму. "Праві" захищали ринкову економіку, приватизацію та капіталізм. Натомість "ліві" сприймалися як більш-менш відкриті прихильники "радянського минулого", які якщо не виступали радикально проти ринкової економіки та капіталістичних відносин, то принаймні декларували готовність відстоювати інтереси "праці" на противагу "дикому капіталізму".
На шляху до самоідентифікації
Наразі визначальним чинником подальшої еволюції понять "правий" і "лівий" в Україні є поява і становлення в західному світі такого явища, як "політика ідентичності", в рамках якої розрізнення "лівих" і "правих", як зазначалося вище, починає зміщуватися від соціально-економічних питань до проблем ідентичності та захисту різноманітних меншин.
В Україні донедавна ці питання не мали серйозного політичного впливу. Однак, як це вже сталося в Європі та США, незабаром це стане ще одним критерієм розмежування сучасних "правих" і "лівих". На даний момент українські "праві" і "ліві", у порівнянні зі своїми європейськими та американськими колегами, стоять по один бік барикад з точки зору "ідентичності" - по "правий" бік. Однак незабаром нашим "правим" (націонал-демократичним) силам доведеться визначитися з цього приводу. Так само, як і "лівим".
Наступним критерієм розмежування "правих" і "лівих" є ставлення до глобалізації та членства в різних наддержавних утвореннях. Як не парадоксально, але і в цьому питанні українські "праві" і "ліві" можуть опинитися по один бік барикад - цього разу на боці глобалістів, зважаючи на поточну політичну, економічну та безпекову ситуацію.
***
Підсумовуючи, слід сказати, що насправді в Україні відбувається лише переосмислення "лівих" і "правих" у контексті сучасного розуміння цих понять у Європі та США, тому будь-які спроби категоризувати та схематизувати українські політичні сили як "праві" чи "ліві" (у європейському розумінні цих слів) будуть марними і скоріше заплутають ситуацію, аніж прояснять її.
Джерело: "The Gaze"
Comments