Agenda Pública та Аналітичний центр «Об’єднана Україна» представляють щотижневу серію статей «Фокус Україна», в якій аналізують, як розвиватиметься військовий конфлікт в Україні та політична та економічна ситуація в країні. Автори статей – Ігор Петренко, Дмитро Левусь, Петро Олещук та Олексій Кущ, експерти аналітичного центру «Об’єднана Україна». З перекладом першого матеріалу серії можна ознайомитись нижче.
Битва військової стратегії: українське військове керівництво у постійному пошуці неординарних відповідей на традиційну російську тактику навали та варварських ракетних обстрілів
Лінія бойового зіткнення українських військ з російськими окупантами тривалий період є стабільною у своїй основі. Але, насправді це не означає відсутності бойової активності вздовж неї. Російські війська здійснюють постійні атаки на оборонні позиції України. Протягом минулого тижня це відбувалося на Лиманському напрямку, у районі Кринок на Лівому березі Дніпра, де росіяни прагнуть ліквідувати плацдарм українських військ. Але головним напрямком атакувальних зусиль російських загарбників при цьому залишається Авдіївка. Очевидно, що військові цілі країни-агресора підпорядковуються політичному порядку денному РФ. У березні там заплановано «президентські вибори», які призначені, у першу чергу, для забезпечення не стільки легітимності, скільки сакрального статусу Путіна. У цьому контексті захоплення Авдіївки є тим успіхом, який потрібен російському диктатору для демонстрації своєї сили населенню РФ. З огляду на це, втрати не мають значення для росіян, якщо руїни Авдіївки опиняться під їх контролем. При цьому вже можна констатувати, що мирне населення для загарбників не має ніякого значення. У Авдіївці є факти знущань та суворого поводження з боку окупантів з місцевими мешканцями, які відмовлялися виїжджати і опинилися під їх контролем. Згодом вони вимушені були тікати до українських позицій. Також зафіксовано удар російської артилерії саме по сховищу місцевих мешканців у добре відомому гуманітарному центрі цього міста.
Очевидно, що росіяни дещо змінили оцінку своїх можливостей у здійсненні стратегічних повітряних ударів за допомогою БПЛА Шахед та ракет зі стратегічних бомбардувальників Ту-95МС та Ту-22М3. Минулого року їх інтенсивність була вище, енергетична сфера Україні через них перебувала у складній ситуації, але вистояла та відновилася. Наразі удари змінилися. Наприклад, можна говорити про те, що росіяни вимушені використовувати Шахеди не стільки по обʼєктах у глибині території України, скільки по прифронтових районах. Україні вдалося побудувати ефективну систему мобільних груп з кулеметами та ПЗРК, які відбивають ці атаки. У прифронтових регіонах час на реакцію менший, тому ефективність застосування Шахедів може бути вищою. При чому жертви мирного населення росіянами сприймаються як додатковий чинник тиску на Україну і їх ймовірність ніколи не може вплинути на скасування атаки. Так, внаслідок атаки Шахедами на АЗС з паливним складом 9 лютого згоріла вулиця з приватною забудовою у прифронтовому Харкові. Заживо згоріли сім осіб, у тому числі родина: чоловік з дружиною та їх троє малих дітей. Ракетний удар по Києву, здійснений 7 лютого з літаків Ту-95МС з повітряного простору РФ, не був успішним з військової точки зору. У столиці України побудовано ефективну систему ППО, до якої інтегровано як радянську, так і західну техніку, збиваються навіть балістичні ракети. Зокрема у цей день із 29 крилатих ракет було збито 26. Однак є влучання у житловий 18-поверховий будинок, внаслідок якого загинуло четверо цивільних людей, близько 20 поранено, кілька десятків евакуйовано. Крім того, ця ракетна атака мала явно політичне провокативне забарвлення. Деякі з російських ракет, цілі яких були на Заході України, підлітали до кордону з Польщею на 20 км, після чого розверталися. Це однозначно випробування реакції НАТО з боку російських агресорів.
Україні вдається ефективно протистояти Росії на Чорному морі. Чорноморський флот РФ, незважаючи на свою абсолютну кількісну перевагу, вимушений бути обережним та не контролює великі райони моря. Сили оборони України проводять у морі унікальні операції проти російських окупантів. 73-й Центр морських операцій Сил спеціальних операцій України в Чорному морі в зоні дії російської авіації та флоту неподалік від берегів окупованого Криму на нафтовій платформі знищив обладнання, яке росіяни встановили там. Обладнання призначено для посилення роботи безпілотного літального апарату розвідки іранського виробництва Мохаджер-6. Там же було встановлено радіолокаційну станцію виявлення надводних об'єктів (від моторних човнів до кораблів) «Нева-Б». За допомогою цієї РЛС росіяни контролювали обстановку у північно-західній частині Чорного моря. Частину обладнання захоплено та вивезено ССО України, радіощоглу з антеною підірвано.
Також Сили оборони України продовжують бойову роботу, спрямовану на позбавлення РФ можливості отримувати кошти на агресивну війну. Після удару безпілотників спалахнув Ільський нафтопереробний завод, підприємство, розташоване в Краснодарському краї за 50 км від крайового центру, за сотні кілометрів від кордону з Україною. НПЗ входить до числа провідних нафтопереробних компаній Південного Федерального округу РФ. Також після атаки БПЛА горів Афіпський завод, теж у Краснодарському краї.
Керівництво України шукає нові підходи та стратегії перемоги у довгостроковій війні. Необхідно подолати стагнацію на фронті, створити реалістичний план на 2024 рік із урахуванням реальної ситуації на полі бою. Для цього здійснюються кадрові зміни у Силах оборони України. 8 лютого за указом Президента України Володимира Зеленського на посаді Головнокомандувача Збройних Сил України генерала Валерія Залужного замінив генерал Олександр Сирський. Олександр Сирський – досвідчений бойовий генерал, на чолі з яким ЗСУ здобули реальні перемоги на полі бою. Заступниками Головкома Олександра Сирського стали полковник Вадим Сухаревський – він відповідає за напрямок розвитку безпілотних систем та їх застосування; полковник Андрій Лебеденко – його напрямок інновації, технологічний компонент армії та бойових систем. Начальником Генштабу став Анатолій Баргилевич. Заступниками начальника Генерального штабу Збройних Сил України стали бригадний генерал Володимир Горбатюк – його напрямок – це оперативна робота, робота штабів, планування, управління; бригадний генерал Олексій Шевченко – його напрямок – це логістика; бригадний генерал Михайло Драпатий – він відповідатиме за підготовку, тренування військових.
За оцінками військових фахівців, кадрові зміни у Збройних Силах України викликають оптимізм та означають, що керівництво України прагне системного підходу у реформуванні армії, оскільки без цього важко добитися перемоги. Також вибудовується чітка система роботи з новітніми технологіями у Збройних Силах України.
Заміна головнокомандувача та важке рішення про військову мобілізацію: опозиційні політичні сили обережно виходять з тіні у передчутті непопулярних рішень уряду
Головною темою української політики на даний момент залишається відставка Головнокомандувача збройних сил України Валерія Залужного та призначення на цю посаду Олександра Сирського. Дане питання суто з юридичної точки зору належить до відання Президента України, який згідно до Конституції є одночасно Верховним головнокомандувачем ЗСУ. Відповідно, будь-які кадрові перестановки в армії – це виключна компетенція політичного керівництва держави, що відображає європейську традицію підпорядкування військової вертикалі політичній. Водночас, це питання стало занадто політизованим в українському суспільстві через особливе ставлення до Залужного, з яким певна частина суспільства пов’язувала свої надії на відбиття російської агресії.
Необхідно відзначити, що хоча офіційно політична боротьба в Україні перебуває «на паузі», на даний момент в умовах воєнного стану жодні вибори не оголошуються і не проводяться, однак в реальності ні політика, ні підготовка до виборів нікуди не поділися, хоча більшість політиків воліють уникати публічно будь-яких натяків на це.
Відповідно, тема політизації Головнокомандувача Залужного була актуальна протягом усього періоду відбиття повномасштабної російської агресії. Саму постать відомого генерала опозиційні політики прагнули використовувати у контексті «відміни» Президента України, відкидаючи участь останнього в обороні держави. Все це сформувало досить складні конфігурації української політики, у якій постать Головнокомандувача, яка теоретично мала бути деполітизованою, стала максимально політичною. Все це накладало відбиток на ефективність управління армією. Тому коли постало питання про необхідність перезавантаження керівництва армією, що для воюючої держави є цілком нормальним, адже постійна зміна підходів і методів ведення війни є природною для такого типу військових конфліктів, цю тему одразу почали активно політизувати з ціллю викликати невдоволення в українському суспільстві.
Опозиційні політики обрали «безпрограшну» стратегію, яка полягала у вимогах «пояснити» причини відставки популярного генерала. І це не зважаючи на те, що Залужний подав у відставку самостійно, а Президент України присвоїв йому звання Герой України, що є найвищою державною відзнакою. Відповідно, напруженість у суспільстві з питання, яке, теоретично, має вирішуватися виключно політичним керівництвом на основі міркувань, які не мають бути публічними, досягла високого рівня, що, зрештою, може використовуватися як засіб дестабілізації ситуації в Україні.
Необхідно відзначити, що на даний момент інформаційно-психологічна війна, яку веде Росія проти України, досягла свого апогею. Російська пропагандистська машина, після перших невдач початку вторгнення, адаптувалася до нових реалій та використовує будь-які проблеми українського суспільства для просування вигідних для Росії тез. Ключові моменти цього пропагандистського впливу наступні: 1) агітація проти мобілізації; 2) поширення зневіри щодо української армії; 3) розкол у суспільстві довкола тих або інших тем; 4) підживлення політичної боротьби та інформаційні атаки проти державного керівництва. Усе це має розхитувати ситуацію у державі, аби на певному етапі Україна виявилася неспроможною до відбиття російської агресії.
Водночас, формування нового керівництва ЗСУ виявилося теж під ретельною політичною увагою. Одразу почалася дискредитаційна кампанія проти нового Головнокомандувача, і ця кампанія має виразні ознаки «російського сліду». Дещо знизило напругу призначення заступників Сирського, серед яких чимало молодих, відомих та популярний військових, котрі вже відзначилися під час російсько-української війни.
На цьому тлі залишається актуальним питання мобілізації в Україні, для активізації якої у парламенті має бути ухвалена нова редакція мобілізаційного законодавства. Початкова редакція закону, внесена раніше до Верховної Ради Кабінетом міністрів, викликала багато критичних зауважень, зокрема, щодо можливості блокування рахунків громадян, які не з’явилися за повісткою до центрів комплектації збройних сил. Це обумовило низку змін до закону, який було ухвалено у першому читанні. Тепер парламент має голосувати рішення в остаточному вигляді. Опозиційні фракції відмовляються підтримувати новий закон, тому за нього голосує лише правляча партія «Слуга народу» та деякі інші депутати.
Політизація питання армії на даному етапі – основна ознака української політичної боротьби. Не всі українці відчувають відмінність між політичними та неполітичними посадами, і це суттєво відбивається на політичному дискурсі України, де іноді лунають вимоги «обирати» як головнокомандувачів, так і всіх військових керівників. Все це є особливістю зростання та розвитку української демократії, що перебуває в умовах війни та важкої суспільно-політичної ситуації. З іншого боку – долання подібних труднощів є ознакою зростання та розвитку українського суспільства.
Структурні протиріччя, тотальна економія та ознаки системного охолодження економіки: небезпечна статистика проти дивовижної стійкості населення
Економічне становище в Україні характеризується наявністю суттєвих, структурних протирічь.
З одного боку, очевидним фактом є забезпечення макроекономічної стабільності. Незважаючи на побоювання населення щодо девальвації національної валюти та очікувань прискорення інфляції, реальна ситуація не така трагічна, як могла би бути під час повномасштабної війни.
Середньорічна інфляція за 2023 рік (січень – грудень звітного року до січня грудня попереднього року) перевищила 12%, що за європейськими мірками є показником галопуючого зростання цін. В той же час, за українськими реаліями така інфляція не сприймається у якості критичної.
Достатньо сказати, що в умовах гібридного військового конфлікту низької інтенсивності у 2014-2015 роках, інфляція склала 24% та 44% відповідно.
Крім того, Уряд і НБУ зараз надають перевагу іншому інфляційному показнику – індексу споживчих цін на кінець року (грудень до грудня). Вказаний показник у 2023-му році склав 5,1%, що максимально наблизило його до офіційного інфляційного таргету (цілі) Національного банку (4-5%).
Але у такій макрофінансовій стабільності є не тільки позитивні передумови. Війна може формувати як додаткові імпульси небазової (немонетарної) інфляції так і виступати дезінфляційним чинником.
Інфляційний влив війни проявився в Україні у 2022 році, коли в умовах несинхронного та неповного надходження зовнішньої допомоги, НБУ довелось друкувати гроші (майже 400 млрд грн, що за сьогоднішнім курсом складає еквівалент 10 млрд євро).
В той же час, у 2023 році в умовах регулярного надходження зовнішньої підтримки (яка склала 40 млрд євро – мова про пряму бюджетну підтримку, крім військової) проявився дезінфляційний фактор війни: втрата 6 млн внутрішніх споживачів, які стали мігрантами, збідніння майже 50% населення – все це негативно вплинуло на внутрішній платоспроможний попит.
У 2023 році НБУ не здійснював позапланової емісії гривні.
Зараз в українців банально не вистачає грошей на найбільш необхідні речі, прості мешканці економлять на продуктах харчування, ліках та соціальних послугах, зокрема, медичних. В цих умовах, різке гальмування інфляції в кінці року слід сприймати як ознаку не так макрофінансової стабілізації, як ознаку системного охолодження економіки.
Попит в Україні стискається за всіма структурними елементами: населення менше витрачає на споживчі товари; бізнес скорочує інвестиції та капітальні витрати; навіть держава починає скорочувати свої витрати, зокрема на підтримку економіки та інфраструктуру.
Економіка потрапляє у так звану рестрикційну спіраль скорочення витрат і, відповідно, доходів.
В цих умовах зниження інфляції одночасно з позитивним сигналом гальмування зростання цін, свідчить і про ризик рецесії, якщо ситуацію не виправити найближчим часом.
Першоджерело: "Agenda Pública"
Comments