В РФ триває підготовка до взірцевого «обрання» диктатора Владіміра Путіна президентом вже вп’яте. Про це у своїй статті для The Gaze пише політичний експерт Максим Степаненко. З текстом статті можна ознайомитися нижче.
Хоч самі «вибори» позбавлені реального сенсу, незмінний очільник Кремля продовжує вести себе як досвідчена робітниця секс-індустрії. Він намагається якомога довше напряму не казати «так» щодо свого балотування, надаючи перевагу недвозначним фразам у розмовах з військовими. Хоча та ж «пряма лінія» з Путіним підтверджує очевидність його намірів. Спроби путіна грати в hard to get виглядають іронічно, оскільки для росіян ситуація з Путіним протилежна - hard to get out. Навіть офіційна символіка виборів натякає як на майбутнього «переможця», так і на політику, яку він буде реалізовувати. Так що ж що закодовано у символіці виборів президента РФ?
Володимир Путін очолює Російську Федерацію вже майже чверть століття, по-справжньому царський проміжок часу. Для росіян слова «Путін» та «влада» вже давно стали синонімами. Це означає ототожнення не тільки позитиву від умовних перемог, але і негативу від провалів. Провали та проблеми, які існують у часи Путіна, зазвичай пояснюються росіянам як зона відповідальності інших, тільки не Самого. Для росіян він є носієм «верховної політики», вождем, який веде народ, але не відповідає за «комфортність» на цьому шляху.
Така система розподілу відповідальності влади, сконцентрованої в одних руках, вже давно існує в Росії, але доволі хаотично. Наприклад, в Росії вже навряд чи можна знайти людину, яка буде звинувачувати Путіна за умовну відсутність лампочки у під’їзді. Але низка ганебних військових провалів в Україні все ще кидає тінь на репутацію «царя-переможця». Зрозуміло, що для російської пропаганди це в цілому неприйнятна ситуація, а напередодні чергового ритуалу «виборів» - неприпустима.
Допомогти краще орієнтуватися у тонкощах російської національної політики покликані навіть символи, які приховані у офіційному дизайні президентських виборів в РФ. Вони не тільки викликають прямі асоціації з Путіним, як «господарем» виборів, але й слугують таким собі «хвилерізом». Стихія суцільних проблем, у яких живуть росіяни, розбивається, а на обрії майбутнього – хвиля «глобальної перемоги», яку майстерно приборкує незмінний “президент”.
Візуально-ідеологічні риси рашизму
Рашизм, як політичний режим сучасної Росії, еволюціонує. Зокрема, зрошується вже не з «кандидатом», а з самим інститутом виборів. Передвиборча символіка президентських виборів – лише один з проявів цього процесу, але вона має важливе ідеологічне значення.
Головним символом виборів президента 2024 є латинська літера «V», зображена у кольорах прапора Росії, спрямованим вертикально (вертикальна орієнтація триколору на «V» стилістично відсилає до «георгіївської стрічки»). Як і все «історично російське», цей символ був запозичений у прем’єра Великої Британії Уінстона Черчілля періоду Другої світової.
Власне, використання латиниці попри офіційну політику відмови від всього «західного», симптоматичне для Кремля, свідчить про брак власних ідей. Тож, саме латинська «V» має стати тим чіпким (catchy) знаком, який символізує політику режиму у Кремлі та Путіна, як її чинного провідника. Саме він повинен «піти в народ», стати знаком, який допомагає розпізнати «своїх».
Фундаментальний сенс, який закладений у рашистський символ «V» - це «перемога». Поняття «перемоги» наріжне в ідеології “руського миру”. Воно експлуатує історичну пам’ять, викликає ідеалізовану ностальгію за часами «героїчних пращурів» та їх перемоги у так званій «великій вітчизняній війні». Разом з тим, експлуатація «перемоги», боротьби за неї має викликати «розуміння» у росіян важкості шляху, який доведеться пройти до неї. Жертва, яку мусить покласти російський народ на вівтар «Перемоги», як колись «діди» (olders).
За Родіну! За Путіна!
Як факт можна сприймати те, що Україна своєю боротьбою за незалежність зіпсувала навіть заготовлені в Кремлі ідеологічні концепти. Справа в тому, що вторгнення в Україну, саме у запланованому вигляді – відкрито, нахабно, зухвало, ніби так і потрібно, розглядалося як головне «досягнення», найбільшу «перемогу» путінської Росії з часів розвалу Союзу.
Символом цього була буква «Z», навколо неї вибудовувався ідеологічний каркас рашизму. Однак, саме через те, що «Z» асоціюється із вторгненням в Україну і всіма провалами «другої армії в світі», довелося виділяти також пов’язану з агресією в Україні «V», як символ глобальної боротьби з Заходом, де у Путіна більше успіху. Натомість, «Z» так і залишилась символом саме вторгнення: тому окупаційні загони «Шторм- Z», тому противники війни в Росії видумують лайливі трактування саме до «Z».
Власне, ідеологічна необхідність виокремлення сфери політики та зони відповідально ватажка під символом «V» має практичне значення для Кремля, убезпечує «ореол святості», «безпомилковості» в очах народу над «верховною владою». Станом на зараз, коли цей концепт ще сирий, Путін, як ватажок, дуже чутливий до перебігу вторгнення в Україну.
Минулого року традиційна «пряма лінія з Путіним» була зірвана саме через ганебні поразки на фронті. Цього року, перед «виборами», проведення прямої лінії стало можливим лише через Авдіївку. Іронічно, але Кремль ладний покласти десятки тисяч життів солдатів, не кажучи вже за техніку та інші втрати, щоб у прямому ефірі не відповідати на питання про суттєві втрати та відсутність будь-якого значимого успіху в Україні.
Показово, що під час прямої лінії, не дивлячись на «карколомний» успіх армії РФ в Україні за версією російської пропаганди, Путін не зробив це головною темою, навіть навпаки, уникав конкретики щодо перебігу вторгнення в Україну. Він концентрувався на питаннях «царської юрисдикції», те що символізує рашистський знак «V».
Навіть згадка про комічні 3,5% зростання ВВП Росії за підсумками року означає, що роль Путіна – «маршал верховної Перемоги», до якої він «успішно» веде Російську державу. Тобто те саме вторгнення в Україну (символізує знак «Z») – лише одна з численних задач ватажка, яку реалізують інші. Поряд з протидією «козням» (sneaky tricks) Заходу: підтримці України, санкціям, ізоляції Росії, «русофобії» тощо. І от, бачите, навіть в таких «титанічних» умовах – «зростання економіки»!
Рашизм – середовище виборів, а не вибір
Проникнення рашистських символів у офіційний дизайн виборів президента, а не «Путіна-кандидата», є лише одним із свідчень розповсюдження ідеології рашизму на державні інститути РФ. Він вже вжився у повсякденність сучасної Росії. Це вже не вибір політики одного з кандидатів, навіть гарантованого переможця. Ще десять років тому це було не так, рашизм описував себе на протиставленні ворожим цінностям. «Антимайдан», «руська весна» замість «арабської», навіть «місцева самооборона» в Криму – це ще було копіювання. Фундаментальний рашистський сенс «свої/чужі» вже існував, але міг описати в основному «чужих». Зараз це вже не так, він чітко артикулює свою агресивну політику та робить це відповідними символами, які об’єднують його послідовників.
У 2024 рашизм суттєво еволюціонував, не лише ідеологічно. Зокрема, характерною рисою проведення виборів у рашистській політичній системі стане допущення до голосування військовослужбовців окупаційних військ РФ в Україні. Навіть проведення виборів на захоплених територіях не новий інструмент, він ще в Криму чудово зарекомендував себе. А от участь власних окупаційних військ на захоплених територіях – чергова бажана мета, яку намагається досягти «верховна політика» рашизму («V»), за яку відповідальний Путін. Це і є бачення геополітичної «сили» держави в ідеології рашизму, про «успішність» якої звітує “Цар”.
Джерело: "The Gaze"
Comments