Казахстан продовжує свій дрейф у бік ключових геополітичних гравців на Заході (США, ЄС, Британія) та сході (Китай). Про це пише Олексій Кущ, експерт Аналітичного центру «Об’єднана Україна», у своїй статті для The Gaze. З текстом статті можна ознайомитися нижче.
Після широкомасштабних протестів у січні 2022 року, президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв сформулював низку факторів майбутньої стабільності країни: забезпечення майже повної зайнятості населення, п'ятирічний мораторій на підвищення зарплат чиновників, валютна стабільність, ліквідація контрабанди на казахсько-китайському кордоні.
Ідея умиротворення народних заворушень шляхом розкуркулювання "кращих людей" дуже популярна в патріархальних суспільствах, де сильні ідеї відповідальності старших за молодших і де мають підтримку авторитарні форми правління.
Загалом Казахстан, як не дивно, завжди був слухняним учнем МВФ: для боротьби з інфляцією підвищував ставку центрального банку і посилював грошово-кредитну політику, досягнувши істотного прогресу в "переході до повноцінного інфляційного таргетування".
Казахстан реалізує політику податково-бюджетної консолідації — розширення податкової бази, ліквідацію пільг, запровадження прогресивного податку на доходи населення і навіть застосування ставок на викиди вуглецю для досягнення вуглецевої нейтральності до 2060.
МВФ не міг не схвалити і наміри уряду розпочати після пандемії масову приватизацію держкомпаній для додаткового залучення інвестицій.
До речі, Казахстан входить до топ-40 (зі 190 держав світу) за легкістю ведення бізнесу, його фіскальна система увійшла до двадцятки у рейтингу податкових режимів світу (189 країн). В індексі глобальної конкурентоспроможності Казахстан входить до топ-30. Такі самі показники є і за рівнем розвитку людського капіталу.
Казахський шлях
Політика Токаєва не є суто «проросійською». Наприклад, президент Казахстану відмовився визнавати так звані «ДНР та ЛНР», а також окупацію Криму та інших українських територій. При чому не побоявся сказати це прямо у вічі Путіну на одному із спільних форумів.
Тому політика Токаєва – це мабуть найбільш вдалий приклад багатовекторності або балансування між такими геополітичними гравцями як США, Китай і РФ.
Так, на даний момент Казахстан є одним із основних учасників ЄАЕС, куди входять п'ять країн: РФ, Білорусь, Казахстан, Киргизстан та Вірменія.
Причина появи цього інтеграційного проекту полягає в макроекономічній теорії «ефекту від масштабу», яку сформулював американський економіст та нобелівський лауреат Пол Кругман.
Згідно з його теорією, будь-яка квазідержавна конгломерація із населенням від 250 млн до 300 млн осіб є оптимальною системою для виробництва та споживання товарів та послуг. Якщо параметри чисельності населення не витримуються, то починається системний дисбаланс.
Економічна система з населенням понад 300 млн осіб потребує ринків збуту та нарощування експорту: забезпечити зайнятість населення інакше не вдасться. У разі, якщо чисельність населення становить менше 250 млн, стаєш залежним щодо імпорту. Створювати національне виробництво по всій лінійці товарів уже невигідно.
До речі, завдяки цій теорії, виникла ідея створення ЄС. В той же час, ця теорія знайшла живий відгук у академічному середовищі РФ. Там швидко підрахували, що якби чисельність населення СРСР становила 280 млн, то Союз можна було б реформувати та зберегти без торгової та економічної інтеграції із західним світом.
Саме тому глобальне виживання Росії безпосередньо залежить від її можливостей сформувати нове інтеграційне ядро, адже параметри федерації не дозволяють їй створити герметичну економічну модель.
Зараз таким майданчиком для об'єднання в 250 млн осіб є Євразійський економічний союз, частиною якого є і Казахстан. Втім, участь у інтеграційних проектах Москви не заважає Казахстану навіть у морі «неефективності» знаходити свій острівець для стабільного розвитку.
Поки що ЄАЕС є вкрай слабким інтеграційним ядром: 80% торговельного обороту його учасників припадає на треті країни і лише 20% - на взаємну торгівлю. Якщо взяти РФ, то лише до 15% її зовнішньої торгівлі припадає на ЄАЕС.
Найбільше від цього об’єднання залежить Білорусь, 52% зовнішньої торгівлі якої посідають країни ЄАЕС. У Казахстану ця залежність значно менша – до 25%.
Складний маневр
Усі останні роки Казахстан проводив максимально ефективну політику «прихованого економічного маневру», яка полягала у отриманні найбільших торгових, транзитних, логістичних та митних преференцій від участі в ЄАЕС з одного боку та розвитку альтернативних напрямів міжнародного співробітництва – з іншого.
В результаті, Казахстан знизив питому вагу торговельного обороту з країнами співдружності до 25% і вже не так сильно, як Білорусь залежить від економічної політики РФ.
Водночас республіка наростила свій ВВП і зміцнила взаємодію не тільки з Китаєм, але й західними країнами.
Наразі, майже 40% її паливних ресурсів видобуваються компаніями з західними інвестиціями. Нафта з Казахстану експортується за допомогою Каспійського нафтопроводу у порт Новоросійськ.
Достатньо поглянути лише на структуру учасників цього проекту (Каспійський трубопровідний консорціум):
«Транснефть» (РФ) — 24 %;
«КазМунайГаз» (Казахстан) — 19 %;
Chevron Caspian Pipeline Consortium Company (США) — 15 %;
LUKARCO B.V. (Нідерланди) — 12,5 %;
Mobil Caspian Pipeline Company (США) — 7,5 %;
КТК Компані (представлена ПАТ «Транснефть») (РФ) — 7 %;
BG Overseas Holding Limited (Британія) — 2 %;
Eni International N.A. N.V. (Італія) — 2 %;
Kazakhstan Pipeline Ventures LLC (Казахстан) — 1,75 %;
Oryx Caspian Pipeline LLC (США) — 1,75 %.
Загалом стратегію Казахстану можна визначити наступним чином: залучати технології Західних країн та інвестиції Китаю, поступово зменшуючи свою залежність від РФ, паралельно зміцнюючи свою національну ідентичність та підкреслюючи незалежність від Росії. Останнє проявляється, зокрема, у гуманітарній політиці та переходу абетки з кирилиці на латиницю.
Тож не зважаючи на азійську гостинність та посмішки під час зустрічі, Казахстан продовжує свій дрейф у бік ключових геополітичних гравців на Заході (США, ЄС, Британія) та сході (Китай).
Джерело: "The Gaze"
Comentarios